Друже «Вітер». 123 бригада ТрО ЗСУ. Знову в строю.

Я офіцер, дякувати Богу, на фронті зустрів хлопців, яким немає ціни. Тому і пішов по стежці першим, не міг нікого пустити вперед. Молоді хлопці, в когось мала дитина, хтось взагалі неодружений. Життя і здоров’я солдата – найвища цінність, на його плечі лягає найважчий тягар війни.

Офіцер – це відповідальність і турбота.

Оповім про військовослужбовця на псевдо Сірко. Від цього слова московських ординців досі кидає в холодний піт. Славний кошовий отаман був. Наш Сірко солдат, молодий і безстрашний хлопець, легенда нашої бригади. Коли вперше нас звела доля, я зрозумів, що він дуже надійна і смілива людина. Яку задачу йому не поставиш, він її виконає зразково, робив більше, ніж треба. Вправний і освічений. Того дня надав мені першу домедичну допомогу, написав на куртці час коли був поставлений турнікет. «З Сірком йдемо куди завгодно», — так кажуть наші побратими.

Маючи кулемет, в бою знешкодив російського снайпера, що той аж кувиркнувся.

Прикриваючи відхід групи, та евакуацію поранених, проявив надзвичайну мужність та звитягу, прийняв весь ворожий вогонь на себе. За результатами перехватів ворожого ефіру, росіяни думали, що по них «працює» взвод українського «спецназу». В наплічнику Сірка, окрім БК та їжі, Ви нічого не знайдете, він любить поїсти і постріляти.

— Сірко, давай свій рюкзак, понеси пораненого Сашка.

— Без питань, беріть.

— Ой, ні, рюкзак важкелезний, Сашка нести легше.

За всю службу не зустрічав негативних людей, без перебільшення скажу, що в нас зібраний генетичний фонд нації. Всі, як один.

Сьогодні я в строю, виконую бойові завдання. Позаду залишилося тривале лікування і протезування. Любов до життя і до рідної землі, міцна сім’я, підтримка Держави і командування, висока кваліфікація лікарів, увага побратимів (навіть не знаю в якій послідовності розставляти). Завдяки цьому я і вижив, в першу чергу, психологічно.

Україна була, є, і буде! Доки ми живі!