Друже «Вітер». 123 бригада ТрО ЗСУ. Перший бій

Наш човен відставав від того, що йшов попереду. Мерзла вода гальмувала роботу двигуна, і ми ледь-ледь встигали, аби не загубитися в тумані. Після висадки нас зустріли ворожі дрони. Ми заховалися, перечекали, і висунулися в місце, де вже очікували побратими.

Цього разу небо було вже наше, рідне жужання наших «пташок» додавало впевненості.

Рухаємося далі. Як старший групи, і старший за віком, я ішов попереду, оскільки вірогідність чогось несподівано-критичного була надвисокою.

Розпорядився, аби дистанція була безпечною. Пройшовши близько 100 метрів, я наступив на протипіхотну міну… Вона, напевне, була якоюсь подвійною, оскільки вибух був потужним. Турнікет, перев’язка, а за декілька хвилин по нас почав «працювати» російський танк. З лівого берега – ворожий кулемет. Я лежав і курив. «Що має бути, того не оминути». Через деякий час бій вщух.

Спершись на паркан, я прострибав якусь відстань, на одній нозі, згадуючи випадок, коли під час виконання бойового завдання побратим підірвався на міні, його взяв на плечі товариш, і теж підірвався.

Надавав допомогу мені наш легендарний Сірко. Зробив укол в постраждалу ногу, але він ефекту не дав, ліки вийшли з кров’ю, другий укол – в здорову ногу. Стало легше.

Я 24 лютого 2022 року перевіз родину до батьків, і 27 вже був в строю. «За плечима» педагогічний інститут і військова кафедра.